МЕФ mephedrone Новотроицк

Я ей дуже вдячний, пристрастилась до шматочків льоду

То була така собі звичайна сонячна денценька, коли я вирішив зробити собі хардкорну закладку в житті. А все почалося з думки, як би мені купити мефедрон. Наскільки може бути важка штука – знайти наркоділлера в місті. Але знаючи таке жаргонне слово, як шуга, я вже був готовий включити свої детективні навички. Мої гопницькі знання виявилися по-справжньому крутими, коли я розповідав про свої наміри своєму другу-гопніку Коляну.

Колян, брат, маю для тебе зарубку! Мені потрібен мефедрон, але не знаю, де взяти. Можливо, ти вкурсі?

Коліна очі світнули, і він мені відповів з радісним сміхом: "Братець, вирібайся! Є у нас у туалеті один такий хлопець, він в сусідній школі регулярно чпокнуваєся, може нам допоможе". Його слова мене потішили і збудили в моментальний ентузіазм.

Наступного дня, збираючись на уроки, я не міг стримати посмішки на обличчі. По прогулці в школі ніхто і не підозрював, що в мене в кишені прихована закладка, гарно замотана у папір. Весь день я не міг утриматися від думок про мою зустріч з геніальним наркоділлером.

Після останнього уроку, я зібрався з силами, направившись до туалету. Вже близько дверей я почув такий глухий шукачий голос: "Хто тут? Що ти тут робиш?".

Прихопив закладку і ховаючись за дверима кабінки, я відповів із ледь чутним хи-хи: "Та ну, нічого, шановний пане вчителю! Я тут нічого такого не роблю, просто шукаю туалетний папір, а вже повернусь до класу".

Але вчителю це не сподобалося, і він закричав, що він викличе директора. Я тепер розумію, що у мене була справжня смуга нещастя.

У директора була така гострозуба врода, природжена для порошку, і я відразу зрозумів, що моє Hardcore-життя в школі завершилось. Через кілька хвилин розмови з директором, мені було оголошено, що я вилучений, вигнаний з закладу освіти, через мої "занадто активні пошуки туалетного паперу".

Поки я виходив зі школи, мій гопніцький дух не дозволяв мені відчути сором або болісні почуття. Замість цього, я зітхнув з полегшенням, зберігаючи свою закладку у кишені. Ніхто не міг осягнути мою нову свободу і гарячий порошок, який чекав на мене.

Вранці наступного дня я знову зустрівся з Коляном, щоб знову розповісти йому свої новини. "Брат, вони вигнали мене зі школи, але не на довго! Мій внутрішній злодій уже планує нову чергову закладку, і тепер ми матимемо більше часу на серйозні Хардкорні тусовки!"

"Братець, ти неймовірний! І взагалі, я почував, що щось не так зі школою, нудило, аж ледве закінчив школу", - відповів мені Колян, теж випускник із золотим срібним медалем по людяності.

У нас був план. Все моє зріле життя виховане на закладках і хардкорному житті. І ми не збиралися зупинятися. Ми продовжували сміятися, проводити ночі в екстазі і цілодобових Хардкорні тусовочки. Ми були найкрутіші гопники в нашому місті, які не боялися Ацетаминофену, порошків або лікуватися хи-хи.

І наше найбільше задоволення полягало в тому, що ми могли побачити, як суспільство розуміє, що ми не просто гопники, а ми - херої нової епохи. Ми були нашими власними закладками, планували і виконували свої власні Hardcore-випробування, і ніхто не міг нас зупинити.

Ця моя історія - це крик душі, сповнений відчуттів і надії. Ми всі маємо свої закладки і відчуття шуги, але саме від нас залежить, як ми вміємо налаштуватися на життя і використовувати ці емоції для створення справжніх шедеврів. Як для мене, мої дні у школі - це закінчений етап, і тепер я готовий до нових пригод, нових тусовок і нових закладок у моєму житті. Хардкорні гопніки - завжди готові до випробувань і вигідних угод, які вимагають від нас неконвенційного мислення і впевненості у власних силах. Та нехай життя буде таким же хардкорним, як і ми самі!

Скажу сразу, друзья, это была самая безумная ночь в моей жизни! Бросал камни в стекла, словно ветра в спину были и недобитые звезды в глазах. Чуть не лопнул от ракеты, которую вручили добрые ребятки. Было ли это безумие или истинное искусство? Вопрос риторический, ибо под влиянием примагниченной закладки я стал настоящим мастером наркотической поэзии.

Ну а началось всё с того, что мой дядя Толя, магнит закладок, попросил срочно купить ему мефедрон. Дело в том, что у него день рождения на носу, а без этого волшебного порошка для нашей компашки никакой праздник не задуман. Ну, а я, своим друзьям не бывает на измене, решил взяться за это дело сам. Пошарил по карманам, собрал все доступные деньги и отправился на поиски.

Зачем сидеть на месте, когда можно сделать шаг вперед - так я думал, прогуливаясь по улицам, ощущая неприметность и не бодяженную атмосферу. Улицы впитывали меня своим беспокойным дыханием, а я, свободный от повседневных забот, продолжал свой нелегальный поиск.

Пересекая опасные перекрестки и закоренелые места, я наткнулся на своего старого знакомца Леонида, которого все называли "Герр". Он похрапывал на сгибе забора и, обнюхивая какую-то шалу, смотрел в мою сторону с крадущейся улыбкой. Как раз вовремя!

Забравшись на забор рядом с ним, я спросил: "Герр, что у тебя в мешочке?" Он ухмыльнулся и достал оттуда огромный пакет с магическими зелеными листьями. "Это, братан, моя ракета! Посмотри, какие олдовые сигареты, там внутри марихуана тащится!"

Сердце забилось чаще, а мыслей о мефедроне все всплывали в голове. Леонид был не султаном, но помогать с радостью. В итоге мы поменялись требухами: я отдал ему немного денег, а он отдавал мне закладки. Сделка совершена, а ночь только начиналась...

Вернувшись домой, я поднялся на крышу пятиэтажки и взялся за марихуану. Мои мысли становились более яркими и безумными, словно я оседлаю тигра и путешествую на нем в мире своих галлюцинаций. Небо стало ярче, а звезды до уши улыбались.

И вот она, последняя стадия эксперимента. Я снял с себя всю одежду и оставил только шляпу на голове. Руки и ноги были свободными, ведь это была ночь наркотического безумства. Из кармана достал последнюю закладку, несущую бодряк и безумное счастье.

Она проникала все глубже, словно удар ракеты. Моё тело начало двигаться само по себе, а ум стал немыслимо живым. Я бежал по улицам, облепленным молчаливыми камнями, ощущая каждую трещину под ногами. Все были для меня персонажами этой долины безумия.

Смеясь до колик в животе, я пробегал мимо прохожих, оставляя их с открытыми ртами. Меня окружали очарованные глаза и улыбки, словно я был легендой, ожившей на мгновение. Лица людей были настолько живыми, что я начал притягивать их, словно магнитом.

Так я бегал по городу, голый и счастливый. Звериная страсть и светлый бодряк окутывали меня, словно мантия. В этом безумии я был своим, я был поэтом, я был рэпером моего собственного мира. Звуки и цвета находились в моих руках, словно я владелец легендарного инструмента.

Сверкающие огни города казались мне друзьями, а звуки машин - музыкой будущего. И тогда я понял, что этот мир - мир моих галлюцинаций, и я полностью его контролировал. Мысли были ярче, чувства - сильнее, а все, что видел и слышал, было настолько реальным, насколько его позволяло мое безумное воображение.

И так, друзья, я закончил моё безумное путешествие. Утро настигло меня, словно долгожданное пробуждение из сна. Я оказался на пустой улице, одетый только в шляпу и разбитые мечты. Но эти мечты не покинут меня, ведь они - часть меня самого. И я знаю, что снова я смогу оседлать ракету своих мыслей и отправиться в этот безумный мир галлюцинаций и безумия. Конечно, всё это может быть опасно, но я готов рискнуть, ради новых приключений и наркотического экстаза. Ведь я - наркоман рэпер, и это мой путь, моё искусство!